Пам’ять, що дарує надію
Середа, 29 жовтня 2008, 22:00

Недільний вечір 19 жовтня 2008 р. був зігрітий не лише чарівним осіннім сонцем, а й дивовижної краси музикою, яку кожен охочий міг послухати в Львівському будинку органної та камерної музики. Бажаючих взяти участь у події було чимало, як серед виконавців, так і серед глядачів. У чому ж причина цього аншлагу? Причина у пам’яті, яку кожен проносить крізь своє життя. У світлій пам’яті про трьох чудових людей, яким був присвячений концерт.

Вахняк Євген Дмитрович (1912-1998) – знаменитий диригент, педагог, народний артист України. Чимало років працював у Львівському музично-педагогічному училищі та Львівській консерваторії, керуючи студентськими хорами. Проте широкому загалу цей митець відомий, перш за все, як диригент заслуженої хорової капели України „Боян”, якою керував упродовж півстоліття і яка сьогодні носить його ім’я. Під його керівництвом хор досяг небувалих виконавських висот (особливо якщо врахувати що це аматорський колектив), записав кілька платівок, побував на багатьох фестивалях в Україні та Європі. Теперішній (з 2003 року) керівник колективу Вались Чучман продовжує лінію Євгена Вахняка у своїй діяльності, себто робить акцент на збереженні і популяризації української народної пісні та духовної музики, хоча, слід зазначити, хор має у своєму репертуарі і твори зарубіжної музики.

Завойський Богдан Дмитрович (1931-1992) – відомий диригент, педагог. Як і Євген Вахняк, він був вихованцем львівської диригентської школи класу Миколи Колесси. З 1962 року Богдан Завойський викладав у Львівській консерваторії, керував студентським хором, виховав цілу плеяду відомих митців. Що цікаво, саме Богдан Дмитрович першим увів до репертуару студентського хору „Реквієм” Ґ. Форе.

Третій культурний діяч, якого поминали в цю неділю – священик о. Михайло Федорів. З 1991 року і до смерті він був парохом церкви свв. Ольги і Єлизавети на Привокзальній. На початку дев’яностих храм перебував у жахливому напівзруйнованому стані, проте з ініціативи о. Михайла прекрасна неоготична споруда була відреставрована, прикрашена творами сучасних художників. Та, що найважливіше, – згуртувалась численна парафіяльна громада. Люди, позбавлені змоги вільно молитись упродовж багатьох років, з радістю приходили до церкви, а згодом за підтримки о. Михайла були організовані молодіжний хор „Вірую” і дитячий хор. Священик – великий поціновувач мистецтва – постійно спілкувався з художниками, музикантами, письменниками. І хоча отець вже відійшов у кращий світ, але справа його продовжується. Хор „Вірую”, очолюваний з 1996 р. молодою і активною Христиною Бущак, постійно розвивається, розширює свій репертуар, у який входять 6 літургій відомих композиторів (М. Леонтовича, М. Березовського, Я. Яциневича, С. Стельмащука та ін.), різдвяна програма, страсні пісні, а також світські хорові твори.

Ідеєю проведення цього концерту-реквієму завдячуємо регенту хору церкви свв. Ольги і Єлизавети п. Христині Бущак, що зуміла організувати і підготувати виконання цікавого і давно не виконуваного у Львові твору – „Реквієму” Ґабріеля Форе. Хор „Вірую” та заслужена хорова капела України „Боян” ім. Є. Вахняка, солісти Ярослава Крилошанська та Орест Сидір, органістка Олена Мацелюх, своїм натхненним і проникливим виконанням зуміли скласти подяку видатним митцям. Досить точно був переданий характер твору: просвітлення, м’яка лірика і віра у прекрасне вічне життя. Зауважмо, що французький композитор Ґабріель Форе трохи пом’якшив у своєму творі картину Страшного Суду, яка займала важливе драматургічне значення у його попередників. Автор закликає молитися не лише за „вірних”, а за всіх людей, що відійшли в інший світ. Головна ідея „Реквієму” – Віра, Спокій, Мир і Любов – була відчута й передана музикантами. Із змістовним вступним словом виступив кандидат педагогічних наук, доцент Роман Береза. „Requiem aeternam dona eis, Domine” – співав монолітний і масштабний хор у складі хорів „Вірую”, хорової капели „Боян” та колишніх учасників консерваторського хору, учнів Є. Вахняка та Б. Завойського, які вважали своїм святим обов’язком взяти участь у цій акції. Всіх їх об’єднало прагнення пом’янути видатних подвижників хорового мистецтва Галичини, проповідників Божого Слова та Українства.

Ця акція мала непересічне значення, засвідчивши, що життя вічне чекає нас не лише на небесах, а й на землі – у пам’яті вдячних нащадків. Тому пам’ятаймо тих, що відійшли, і творімо гарні й великі діла, щоби пам’ятали нас.

Lili de Leopolis