Участь у презентації

У неділю 14 березня 2010 р. заслужена хорова капела України “Боян” ім. Є. Вахняка підтримала презентацію книги спогадів Степана Клочурака, поручника австрійської армії, а, згодом, одного з керівників гуцульського повстання 8 січня 1919 р. проти мадярського урядування в Ясінях та Провідника (Президента) Гуцульської республіки.

Організаторами заходу виступили Спілка офіцерів України, товариство “Гуцульщина у Львові” та, порівняно молоде громадсько-політичне об’єднання “Українська справа”. Звичайно, що заходу не відбулося б, якби не перевидання книги спогадів С. Клочурака за кошт народного депутата України Генадія Москаля та сприяння з боку таких доброчинців як Михайло Дуриш, Едуард Зелінський, Василь Павлюк, Микола Пшевлоцький та інших.

Зала, традиційно вже на заходи, які проводяться в Будинку офіцерів у Львові, була переповнена і не лише ліцеїстами Ліцею Героїв Крут і курсантами Академії сухопутних військ. Прийшло чимало істориків, громадських діячів, членів зазначених громадських товариств і просто небайдужих до національної пам’яті львів’ян.

Захід вели офіцер Володимир Тимчук, уродженець з Ясіня, яке власне і було столицею Гуцульської республіки у 1918-1919 рр., і Оксана Прийма, методист Будинку офіцерів.

У вступному слові майор В. Тимчук загальними штрихами окреслив життєвий шлях С. Клочурака, висвітлив передумови зародження національної свідомості гуцулів-русинів тодішньої Угорської Руси, показав закономірність зв’язку з наступним прагненням автономії Подкарпатської Руси, проголошенням Карпатської України, в якій С. Клочурака призначили Міністром оборони, з діяльністю гуцулів в лавах ОУН і УПА.

Тему розширив професор Михайло Гнатюк з Академії сухопутних військ, він же – член правління товариства “Гуцульщина”, який переконливо довів унікальність нової держави серед низки подібних державних утворень в Україні, адже на відміну від них, Гуцульська республіка була оточена чужинцями-ворогами, а саме населення вже 1000 років було упослідженим з боку угорських правителів. Проте, як згадує сам Степан Клочурак: “Лише те має ціну, в що людина вкладе свій труд, змочений потом і кров'ю набитих мозолів. Нікому нічого даром не дають, тим більше свободу. Її треба здобувати, за неї часто доводиться не тільки кров'ю платити, але й життя віддавати. Тільки так народ може позбутись неволі і стати вільним власником своєї рідної землі, тільки тоді на його рід¬ній землі буде здійснюватись його воля”. Наші гуцули були свідомі цього. Їм довголітню неволю пригадував пам'ятник, поставлений у серці Ясіня на площі “Трицьиток”, на якім було вирізано дату “896-1896” на пам'ять тисячолітньому існуванню Мадярщини. На цьому пам'ятнику над мадярською датою ясінська Народна Рада вирізала дату “8. XI. 1918 р.” над якою золотими буквами вписано наказ на¬шого народного генія Т. Г. Шевченка: “Борітеся – поборете”. День 8 листопада 1918 року означав початок нового життя і кінець пану¬ванню чужинців-зайд. Від того дня наш народ на Карпатській Украї¬ні почав писати нові сторінки своєї історії, які описують перші кроки нашого народу з мадярської неволі на свободу і славні події бороть¬би за з'єднання із своїми братами в одній незалежній Україні. Нині нема того цікавого і цінного пам'ятника. Хай ті, що його навмисно знищили, не думають, що тим витерли прагнення до волі із сердець нащадків Подереїв, Довбушів і Пластунів.

А далі, заслужена хорова капела України “Боян” ім. Є. Вахняка майстерно перенесла слухачів у далекі 20-ті роки минулого століття, коли, дівчині, в якій на очах бриніли сльози і яка не відпускала руки коханого, юнак промовляв: “На війну іду. Ой коню ж, мій коню, заграй піді мною. Дівчино, прощай” або “Ой пущу я кониченька в саду, а сам піду к милій на пораду”, а мила, протягуючи чоловікові мале дитя, просить його “загаятися та того війська зостатися”. Акорди цих творів викликали щем сердець слухачів, які співпереживали за драмою обох світових війн, коли українці виборювали свободу. Емоційною кульмінацією став вірш Віктора Баранова “До Українців”, який прочитала хормейстер капели “Боян” Адріана Чучман.

Відеокліп на пісню у виконанні Софії Федини “Як боролось Закарпаття” продемонстрував Тарас Каляндрук, режисер і письменник. Унікальні світлини майстрові вдалося поєднати в одну цілісність і чарівний глос Софії Федини підсилював враження від звитяжної боротьби січовиків. Ось так, зажурені галичанки, ще однією була поетеса і співачка Дзвенислава Чабан-Леус, сумували за хлопцями, за їх вустами і цілунками…

На що “проміняли” дівчат леґіні, розповів молодий історик, заступник директора Центру незалежних історичних студій Андрій Сова, який зупинився на характеристиці діяльності поручника Бориса Щуки в штабі Карпатської Січі. Ведучі навіть розіграли конкурс, чи курсанти-ліцеїсти знають, хто ховався за цим прибраним ім’ям. Приз, презентована книжка, знайшла свого знавця-героя.

А як вшановує героїв Закарпаття присутнім повідав голова Рахівської районної ради Іван Сурмачевський, який пообіцяв присутнім до Дня Незалежності України забезпечити відкриття пам’ятника Герою України, як назвав Степана Клочурака Президент Ющенко на Красному полі під час відзначення 70-ліття Карпатської України, в с. Ясіня. Крім того, райрада, запевнив її голова, підтримає активно створення фільму про Гуцульську республіку, який вже знімається знов таки з ініціативи СОУ, “Української справи” та “Гуцульщини у Львові”. На кінець виступу пан Іван презентував чудову ілюстровану книжку про Рахівщину та отримав доручення від ведучого подякувати народному композиторові з Гуцульщини, ясінчанові Василю Калинюку за активну участь в XI Різдвяному фестивалі “Велика коляда”.

На завершення, учасники прийняли ухвалу, кого цікавить її зміст, відсилаємо за адресою http://maidan.org.ua/static/narnewslviv/1268596128.html

Дмитро Грубий, “Українська справа“